Вечірні крамниці вулиці Волоської. Замість рецензії

Нарешті мій старший доріс до читання дуже київської і дуже незвичної книжки Галі Ткачук "Вечірні крамниці вулиці Волоської". Еней називає її "книжкою про півня" незважаючи на те, що півні там явно не на перших ролях. І завів нову гру "Еней - кіт Роман, мама - поганий кіт (Баррух)". Носиться з нерозміною монетою і визволяє київські чари.

Коли читаєм, постійно ведеться на провокації авторки і відповідає на питання в тексті, сперечається, уточнює (ага, одвічне наше "чому?").

І так ми читали-гралися, що догралися до того, що я згадала, що у нас же є свої власні чари в баночках. Перед Великоднем я фарбувала яйця і нафарбувала рису різних кольорів (хаха, тоді ми могли собі це дозволити)). І взялися чаклувати, звісно.

Ну і після всього процес рафінації чарів. Щоб без домішків.

На наступний день це вже було не спонтанне чаклування, а таке, зі знанням справи і грунтовне. Отак.