скуштували свою баранину

Сьогодні розморозили шматок баранини на плов, але зробити його не встигла. То ми нашвидкуруч вирішили трішки підсмажити м'яска просто на сковорідці. Пахуче - неймовірно, в хорошому сенсі. Але дуже жилаве, таке тільки я люблю жувати. Видно, треба гарно маринувати або гарно протушувати, так просто воно не годиться.

Але я взагалі не про те прийшла розказати.

Городи уже практично у всіх посаджені (крім того, що з розсади: помідори, перці всякі, капусти). Нам теж лишилося лише кукурудзу досіяти. Більшість усього у мене на городі посіяла сусідка, за грошову винагороду. Я довго трималась і думала, що таки в мене щось вийде, але ну ніяк. Улас навідріз відмовляється спати на вулиці. Зробила все сама сумарно години за три (я б, напевно, сіяла годин 7, не менше. Досвід - велика сила). Ну і тепер на городі все не по-моєму, але все буде.

Ще в нас є незорана частина, торішня грядка на зелень і прості ніштяки. То там крім щавлю, який уже буйний-пребуйний, сам собі насіявся салат (листочки салатові в сантиметр довжиною повилазили), сам насіявся шпинат (небагато, але є і вже чималий), попроростали випалені сонцем торік хризантеми.

А Орест виніс із гаража ящик з цибульками тюльпанів, які пролежали там від червня минулого року. Просто в ящику, частково прикриті килимком. Їх не взяла ні спека, ні мороз, і вони попускали пагони. Довелося посадить, раз вони так жити хочуть. Оскільки грядка була готова, посадила просто на городі і вже в процесі посадки згадала, що насіяла там кропу. Подивимося, що з того вийде.

Іще тепла пора року визначна тим, що це час активного спілкування з дітьми. Мені важко носитися з Уласом, який не хоче їздити у візку, тому всі налітають у наш двір.

Ну і для Енея це просто пір духа. В хаті він просто виносить мозок. Але надворі останні пару днів намалювалася інша проблема: він втікає з двору, хоче почуватися дорослим, самостійним і гуляти сам. Сто разів пояснювала, але як тільки почну говорити по телефону чи щось садити, пшик, і його нема. І вже на дорозі тільки чути: "Бабо Тамаро!".  Бідні, бідні сусіди. Але коли сьогодні після кількох втеч був внесений з вереском до хати, ніби щось йому прояснилося. Побачим. Надвечір не втікав і ходив слідочком. Хоча чого втікати? Повен двір дітей.

якийсь дурдом

Посадили сьогодні картоплю і кормові буряки. Ні, ми самі не садили, не цього року. Просто найняли сусідів, і вони дружною командою години за три посадили мішків 5 картоплі і посіяли буряки (майже кілограм насіння, яке зараз, до слова, по сто гривень за кілограм). Три рядка картоплі, два - буряка. Тут усі чомусь так садять, ми не протестували.

Оскільки менший сьогодні в ударі, я не знаю, чи це хмари, чи зуби, чи магнітні бурі, але це було мегаскладно. Так випадково вийшло, що він на другий сон заснув на вулиці, то мене одразу понесло на город. Посіяла червоний буряк по ораному, у високій грядці сипанула броколі на розсаду, а у торішніх грядках, а, точніше, грядці, підпушила земельку плоскорізом і посіяла салат, а Еней в ту грядку ще вивалив цілий пакет редиски. Він же так довго чекав цієї посівної, торішню згадував з трепетом.

Город знов здається мені гігантським, а я така на ньому маленька. І знесилена, і болюча. Засіватиму потроху, але є таке відчуття, що знов з усією площею не справлюсь. Там частину треба так добряче граблями рівняти, а я зараз не по цим ділам. По настрою і по мірі можливостей, час ніби ще є, потепління от лише обіцяють.

Від думки про те, що варто було б спланувати, що де має рости, хочеться лягти мордою в салат. Тому поки саджу як попало, головне, потім не забути, що, де і як.

Ага, для історії напишу, що насіння зараз феєрично дороге, Орест казав щось про 14 грн за пакетик, що менше ніж за 6 нічого не знайдеш. А мені ще так багато всього докупити треба, бо я ж хочу і кабачків, і гороху, і руколи-смердючки всякі. Про те, що це все треба полоти, я навіть думати не можу (нічого, що я скиглю? Мені від цього фізично легше). Волонтери!..

Щоб закінчити на хорошій ноті, скажу, що сьогодні відчутно потепліло після обіду. Весна іде красу несе, да.

Наша хата вчора (лелеки прилітали гуляти по свіжозораному)

повернулася в село і вертаюся в блог

Я ледь не прохворіла всю весну, три тижні проскиглила в Києві, тепер повернулася і розповідаю.

Тільки де-не-де по селу починають зацвітати абрикоси, у нас ще жодна не цвіте. Гарно листя повипускала бузина і створює відчуття руху і обіцянку літа. Бузину наздоганяють кущі аґрусу і смородини.

Погода така, що я особисто дивлюся на це все з вікна (а мені на вітер зараз категорично не можна, ще й на холодний). То дощить, то просто чорне нависає з одного боку, а сонце лупашить з іншого. Та що я вам розповідаю, подивіться у вікно, воно зараз скрізь приблизно однаково.

Через хворобу до нас таки не приїдуть волонтерити американки. Вони чекали-чекали, поки я повернуся, не дочекалися і знайшли місце, де їм уже добре живеться. Мені, звичайно, дуже шкода, що так вийшло, навряд на Христанівську землю коли-небудь ступала нога аж настільки замаглих власниць. Але все ще попереду, оптимізму я не розгубила. Написала британцям, які просилися на квітень, але домовилися на травень, що можна їхати вже. Поки відповіді немає.

Як поверталася додому, не уявляла, як справлятимемось без допомоги, коли я таке нещастя. Але от сьогодні уже пройшла перша повна доба і ніби ситуація стерпна. Справляємось. Побут - це капець, ну це явно не моє. Берегиня з мене зовсім така-собі. Волонтери, ви де?

З понеділка оратимуть городи, і по ідеї треба би одразу садити. Мама видала насіння, плюс в мене дещо з минулого року є. Тільки "садистів" поки нема. Може, мама приїде виручати, а може ще хто. Одна добра сусідка (я уже боюся називати ваші імена, дорогі сусіди, бо кожного разу хтось за щось та образиться) пропонує допомогти посіяти моркву і буряки. І це дуже зворушує і додає сил, але мені треба ще і те, і се, і п'яте, і десяте. Бо минулого року стільки ж всього класного і смачного виросло, від чого тепер я відмовляюся відмовлятися. Оці всі чудо-салати, редисочки, руколи, цибульки, малюсінькі морквинки, ехехех і охохох. Я придумаю, як це реалізувати, я вірю.

Поки нас не було вдома, Орест поробив полиці для книжок, і тепер вони не валяються перемотаними стосами по кутках, а стоять. В довільному порідку, але стоять. Це ще неабиякий шматок роботи розібратися, що і куди. А  коли старшому бавитись, а менший щосекунди стягує собі під ноги все підряд і перевертає все, що криво поставили, то це взагалі якась поки неможлива місія.

Займаємось тим, що думаємо, яку птицю цього року заводити, бо є палке бажання восени набити морозилку своїм.

До речі про морозилку, там зараз лежить м'ясо нашої першої овечки, тієї, за якою Орест на машині полями ганявся. Нагадаю, що на католицьке Різдво вона привела ягня, і виховувала в своєму зашуганому і нервовому дусі. І коли ми докупили ще пару романівських, утворилося псіховане стадо. Тому ми подумали, що аби приручити потомство, доведеться нейтралізувати старше покоління. Може, малі переорієнтуються на більш врівноважених кіз і не будуть шарахатися по кутках.

Станом на зараз скажу, що затія не дуже вдала, за два тижні одна овечка, каже Орест, почала смикати хвостиком, коли він приходить. Хочеться вірити в те, що це вияв радості.

Кози наші не порозроджувалися, бо, виявляється, не позапліднювалися. І не повірите, я думаю, що це успіх. Бо я собі не уявляю, як би ми їх у цій ситуації доїли. На щастя, ціни на молоко в селі поки не виросли.

Я оце пишу, а в хаті цвірінькають двотижневі курчата, яких Орест з Енеєм сьогодні приперли з Лохвиці (продали мішок горіхів по 28 грн за кіло і накупили птиці). Більшість - якась м'ясна порода, яка виростає більша за бройлерів, але може їсти не тільки комбікорм (боюся подумати, скільки він зараз коштує).

В підсумку про це все я лише можу сказати: не хворійте. Це напряжно і дорого. Дешевше берегти себе і робити всякі розумні приємності для тіла, ніж потім оце як я.