пʼятниця, 25 березня 2016 р.

день народження та навколо

Уже кілька днів хочу сюди щось написати, навіть якоїсь ночі снилося, що пишу. Але напав тупняк і ступор, і я просто туплю у фейсбук вечорами, не в силах зробити будь-що хоч трохи більш корисне.

День народження мій (22 березня) пройшов фантастично. Я спочатку думала, що буде просто - всі свої, без гостей. Але думала-думала і передумала. Згадала про одну подругу давню, яка, як я припускала, ще могла бути у відпустці. І таки так. Вона приїхала і була моєю розпрекрасною гостею. Знаєте ж, присутність гостя все міняє. І буденні речі стають ще більш врочистими і наповненими змістом, чи що.

Якщо Веліна зараз заллє фото, щоб я могла викачати, то будуть і ілюстрації))) БО відео я ніби знімала, але щось мені дуже лінь монтувати. Плюс хочу навчитися вмонтовувати фоточки (тут було би в тему), тому ніби-то роблю вигляд, що все впирається у Веліну ;)















Мільйон дзвінків, вітань, повідомлень. Так нараділася, що на наступний ранок прокинулася геть спустошеною. І лише сьогодні вдалося трохи "вирівнятись". Трохи.

Було днями таке, що я закривала очі і бачила кущ кропиви з усією наземною і підземною частиною. Не треба для цього навіть лягати спати, просто прикрила очі - і кропива. А все тому, що я намагаюся її в дворі всю викорчувати. Ну хоча б навколо дитячого майданчика, щоб розширити їм зону, де можна бігати. Бо я задовбалася її косити. Лиш трохи провтикаєш - і у неї вже такі дубові стовбуряки, які після скошування перетворюються у небезпечні гостряки (як в дитячій грі на приставці до телевізора. "Аладін" - хто ще в таке грався?)

Після оцих всіх корчувань прийшла якась стрьомна неприємна бродяча кріпатура, яка мене нервувала і не давала спокою, змушуючи прислухатися до відчуттів у власному тілі. Дивних відчуттів. Це дуже забирає сили.

Вчора, на щастя, був дощ, і я не полізла нічого корчувати. А сьогодні ввечері вийшла з малими і відчуваю, що ніби треба щось поробити. Корчувати - ні (Улас уже верещить, як я беру в руки ту сапочку, мій розумаха), то я знайшла в гаражі мішок і давай збирати всяке пластиково-скляне сміття в наших дворах. Назбирала півмішка, наприсідалася як на шкільній фізрі, а візуально мало що змінилось. То я пішла гуляти, а що. Еней так чекає кожного разу, коли ж нарешті дітей привезуть зі школи і садка. І навчився ділити дні на робочі і вихідні, бо одні без дітей, а другі - радісні.

Ще дурне таке напишу. Як мало шляюся селом і мало з ким спілкуюся, то на мене потім нападає параноя, що всі до мене якось не так ставляться. Не так голову повернули, не так привіталися, мало слів сказали за "добрий день". І уява місцями починає малювати чортів. Але досвід показує, що якщо шастати частіше, то все минається. Бо коли нема спілкування нормального, то можна що завгодно собі напридумати. А коли говориш, то багато що можна прощупати, привітно обсміяти, проговорити на межі фолу. Ну, ви знаєте.

Для історії теж напишу, що у нас уже більше тижня нема води в крані, і найближчі дні і не буде. Орест кинув насос у нашу криницю, і час від часу затягує шланг до хати, щоб набрати пластикову бочку. Прання назбиралися гори, скоро не буде, в чому дітей надвір водити. Бо вони постійно щось та й вичудять з тим одягом (не те, щоб ми сильно зупиняли)). Кажуть, що насос дістали краном і повезуть на "перемотку" (що б це не значило), і якщо йому це не поможе, то постане питання нового насоса. Дуже сподіваюся, що перемотка таки поможе. Бо таки напрягає мити посуд в тазику, не мити нормально себе і дітей, і все таке.

 На сьогодні все.



Немає коментарів:

Дописати коментар