вогонь

Рано вийшли надвір під звук бензопили. Еней казав, що то тато, а я йому пояснювала, що в нас бензопили нема, тому це хтось інший.

Виявилося, малий не дуже помилявся. Дерева ріжуть наші, але не тато, а сусідські дядьки. Побачили, що Орест сокирою махає, і запропонували допомогти. За хвилин 15 напиляли купу всього, аж раптом згадали, що сьогодні свято. "Бог простить", - і втекли. Ні, ну байдуже ж, що свято не церковне. Хто б там хотів у них розбиратися.

Вся сімейка добряче сьогодні напрацювалася. Натягали гори гілля, зілля, сміття. А після обіду, хоч ручки вже трусилися, пішли це все палити. І знову натягалися-наносилися.

Після всього було повне відчуття спустошення і спокою. Малий попросився на гойдалку, сідало сонце, і ми стояли в себе в дворі і кожен думав свою тягучу думу. Так малюють ідилічні картинки, так, і я рада, що я тепер живу в одній з таких картинок. Без фотошопу! :)

Вдома ворушитися не було сил, малюк згадав про поектор і від втоми навіть дав мені подивився фільм "про любов" (Take This Waltz, за що окреме дякую дорогій Хвильці). Давно ми не влаштовували кінозал - всі малючі мультики вже затерті до дір, бракує тільки їх на великий екран вивести, а дорослі ми намагалися дивитися, як засне синобус. Але я тепер сурок, і засинаю разом з ним. Стільки роботи - не до кіно ггг. А сьогодні обнагліла і подивилася. Бо душа, вона ж чогось хоче, її теж треба враховувати, хоч іноді.

Одним словом, чудовий день.

В мене є така підозра, що це найкращий березень в моєму житті (хехе, я таке кажу собі ледь не щороку), але цього року вона дуже особлива. Несподівано рання, сільська, сонячна, з грядками, лісочками, дорослими синочками.

Ось ще на засипку наші звірі, просто так.

Берта показує вам язик

а Ельвіра Йосипівна поважна

На борщ мене не вистачило. Та і відмазка є - забули сходити по картоплю в льох, а хто ж туди поночі лазить?