штуки-дрюки

Ми ударними темпами взялися за утеплення хати і своїх тіл. Купили мені сьогодні чоботи "со смєхом" за 100 грн, легенькі, валяночно-галошного типу. Смердять. Орестові утеплені калоші цієї ж "фірми" висмерділися за тиждень. Так що я з оптимізмом дивлюся в майбутнє.

Плюс є надія, що вже в понеділок нам "пустять" газ. Ніби про все з усіма домовилися. План є, димохід ок, труба на витяжку є. Ну і взагалі, треба ж і совість мати! А поки Орест на грубці дров`яній вже огого скільки сушки насушив (банки по 4,125 л).

Еней вже теж просік, де тепло. Вже й спати там мостився

Купили термометр. Зараз у нас в спальні 19 градусів - як на мене, ідеальна температура для життя. Приходили вчора сусідські малі, жалілися, що дуже у нас гаряче. Вовка прийшов у розстібнутій курточці від літнього спортивного костюма на голе тіло. Розслаблений такий, не схоже, щоб мерзнув. А надворі +10 і дощ. Я віддала Альоні свій шерстяний светр, з якого різко виросла після прання. А тепер думаю, що вона навряд буде в ньому ходити - він ну дуже теплий. Хіба в люті морози.

А ще їздили сьогодні в Лохвицю по хліб і заїхали на склад будматеріалів. Там є столярна майстерня, і ми назбирали цілий кульок обрізків із дощок. Нам дозволили за так - все одно вони це палять. Тож основними моїми інструментами сьогоднішнього дня були напильник і наждачний папір. Полірувала дощечки.

Ось таке Орест вибудував із неполірованих

Ось це - Еней

А так вони виглядають після моєї медитативної обробки

Завтра, думаю, продовжу справу. Бо і четвертої частини не відполірувала. Оце думаю, чи варто їх якось розмальовувати, чи ні. Може, на деяких намалюю віконця чи щось таке. Можливо, деякі пофарбую. А може й ні. Якогось задуму поки нема, робиться як робиться.

Вийшла надвір - і шок. Ну гляньте

Сусідський пес аж розривався, так на мене гавкав. Вибіг сусід.

- Добрий вечір! Це я, ваших опудал фотографую.
- Чучелов!

знервувалася

Я вам мушу сказати одну правду. В селі, так само, як і місті, можна стати дуже засмиканою і нервовою. На рівному місці. Можуть тиснути стіни і не провітрювати мозок навіть вітри на осінніх кручах. Коли тісно стає в межах свого тіла, яке страшенно хоче їсти, хоча, здається, воно тільки те й робить, що їсть.

Коли хочеться затупити в комп, і байдуже, що в нього тупить і малюк.

Деякі особливості власної психіки не в силах перемогти навіть найсприятливіші краєвиди. Але я все ще вірю, що перемога можлива. Бо це, напевно, другий такий "приступ" за три місяці. На Борщагівці такі були ледь не щотижня.

Мене аж розпирає, як мені хочеться повиривати всю лободу, щирицю і кропиву на своєму подвір'ї, щоб було видно діло рук моїх. І щоб наступного року це все не запустилося аж до такого стану знов. Але син якось не підтримує мого бажання. Усі спроби погратися поряд зі мною закінчуються падіннями і плачем. Умудрився навіть підлізти мені під держак лопати - дуже йому було боляче і образливо. А я просто енергійно вхопилася за мить тиші і свободи, і замахнулася на благополуччя куща лободи висотою у мій зріст.

Ніколи не думала, що зі мною таке буде, але хочеться насадити на наступний рік багато-багато квітів. Я спершу сміялася із такої сільської фішки, любити квіти і стояти біля них раком. Але мене настільки тішить і викликає прилив тепла кущ хризантем, що я подарувала Оресту, що хочеться, щоб такі були скрізь. І щоб багато-багато густих чорнобривців, таких низеньких і гарячих-гарячих.

про прекрасне

В Києві ж були на фестивалі, присвяченому дню без автомобіля. В суботу. Незважаючи на дощ і майже повну відсутність випадкових перехожих, майстер-клас з виготовлення музичних інструментів вдався на славу. Ми тільки туди прийшли, малий в мене миттю заснув на руках. Надворі, в дощ, під тентом, холодрига!

клікабельне

 Але Наталка гарно займала мізки і руки малюкам - із пластикових склянок, паперу і малярського скотчу робили барабани-шейкери. Чесно, не знаю, як правильно це називається.

Технологія проста:  папір газетного типу нарвали, поскручували в кульки, накидали в пластикові стакани, згори гарненько заклеїли малярським скотчем. Поверхня справді виглядає і звучить, ніби натягнутий барабан. Свій шейкер я забула там же, але саму ідею я повезла із собою.

Оскільки надворі похолодало і дощ, Еней не хотів виходити з дому. І ми взялися робити свої шейкери. Правда, замість кульок з паперу ми в банку з-під оливок насипали гороху, а в стаканчик від дитячого сирка насипали гречки. І позаклеювали. Дуже приємні на дотик ці музичні інструменти. І, що не кажіть, як би незграбно не виглядали "рукотвори", але їх цінуєш і ними хочеться гратися. Малий і трусив, і стукав, клав їх спатки, кутав у ковдру і, ясне діло, будував вежі)))

Отак виглядає зблизька, щоб показати технологію

Мімімі

А я хотіла навчитися видавати якийсь путній ритм чи що, і поки нічого не виходить. На хлопський розум. Оце зараз засяду серйозно гуглити якісь відеоуроки чи щось таке. Для мега-початківців. Поки надибалося таке. Цікаво.

А надвечір ми таки вибрались надвір, якраз на захід сонця. Небо - просто не передати яке. Хмари всіх форм і кольорів, залежно в який бік дивитися. Але батарея у фотику сказала "йок", і ось він, єдиний кадр з порога, це типу я пристрілювалася перед виходом на справжнє полювання.

Вид на наш город. Кукурудза і ліс - його межі. 

Але може й добре, що не пофоткала. Бо я такий майстер, що і десятої частини б того кайфу не передала, а ви подивилися б і подумали: а тю, небо як небо. А не тю! Вірте на слово.

повернулися з Києва додому

Я подумала, що щасливі ті люди, які подорожують, щоб радісно повертатися додому. Я дуже рада, що я вже вдома.

Радо помила посуд, радо оцінила всі господарські новинки від Ореста (побілена грубка, навісна поличка для сушіння яблук, те-се), радо покупала малюка, який знов почав дуже любити бавитися з водою.

Думаю, для розвитку малюка і для нашого культурного, так сказати, досвіду, переїзд в село явно пішов на користь. Виїзди в Київ тепер дуже насичені. За два дні ми побували в Мистецькому арсеналі, на фестивалі "Пішохідна вулиця Хмельницького",  в "Експериментаніумі", на виставці старих поїздів і навіть у ботсаду. Зустрілася з друзями, поспілкувалася з батьками. Коли ми жили на Борщагівці, ми і за півроку могли стільки всього не відвідати. А так у нас для вражень обмежений час і свіжа голова.

Хехе, і приїхали додому поїдені комарами, ніби з лісу якого. В Христанівці в цей час комарів нема, у нас зараз тільки мухи і клопи садові))

вежі!

Позавчора страшенно зраділа, коли побачила отаке

Еней вперше без моєї участі збудував вежу. Тобто він просто-напросто доріс до самостійного будівництва. Він до мене звернувся, я обернулася, а майстер пишається ділом рук своїх

А з учорашнього дня це просто почалася пошесть. Він будує з усього, що потрапляє до рук. Ось так

 І навіть ось так

 Вже знає, що як мені щось дуже подобається, я біжу за фотоапаратом. Сьогодні пару раз у дуже незручний момент так з подивом на мене подивився, чого ж я не біжу фоткати. От же ж. Коли просто хвалять, не цікаво.

А сьогодні ми читали книжки, і там ледь не в кожній другій персонаж їде у морквяній машині. Я не витримала і пожертвувала останній овоч і 2 хвилини свого безцінного часу.

Морквина 1 шт. Зубочистки 3 шт. (одна зламалась)

І не прогадала, малий дуже протащився і забув про моє існування десь на півгодини

Росте.

запалили грубу

І знову небо у нас зоряне, видно гарно сузір'я, назв яких я не знаю, але все життя обіцяю собі розібратися і вивчити бодай якийсь десяток найвідоміших. Тут це мало б бути просто зробити. І місяць невблаганно росте. Тут я вже стала побоюватися повного місяця. Я роблюся якась гіперактивна з ухилом в агресивність. І судячи з усього, не тільки я.

А вдома у нас знову стало ще затишніше. Сьогодні нарешті приїхав до нас пічник і перевірив-полатав усі димоходи, позакладав зайве, покращив уже існуюче. І затопив грубку. Поки ми ще не вирішили питання із міжкімнатними дверима (читай: з газом), будемо грітися дровами. Це в сто раз приємніше і тепліше, ніж батареями, що включаються в розетку (ми з Києва привезли таких дві, тут вмикали зрідка лише одну).

Грубка - дуже химерна штука. Ще вчора у нас в хаті не було ввімкнено жодного обігрівача, і ми жили і ні на що не жалілися. А тепер затопили, і хочеться обіймати стіни. Найтепліше - в Орестовому "кабінеті". Це найменша коридороподібна кімната, половину якої займають виступи груби. І от коли у нього там постоїш хвилин зо п'ять, то в інших кімнатах здається, що дуже холодно. А сиджу зараз на дивані в кухні, обмотавшись вовняним покривалом. Порівняно із сухим повітрям біля теплих стін, протилежні стіни здаються холодними і вогкими.

А ще мало того, що у нас зовсім немає дрів (Орест позбирав по двору якісь старі коряги), ми уявлення не маєм, як довго і якою силою полум'я треба топити хату. Бо пічник сказав, що як пергріти, то щось там десь може потріскатись. Радимося одне з одним, і боїмося тепер. Хоча дуже хочеться, щоб вогонь горів і далі. Як мед, так і ложкою.

А малому цирк сподобався більше, ніж здавалося вчора. Сьогодні весь день згадує, як танцювали собаки. А надвечір влаштував на ліжку шоу соло-повітряного акробата (перестеляли постіль) і вимагав аплодисментів. А потім взявся жонглювати м'ячиками і закликав мене до пари (мені теж сподобалося, як жонглюють кільцями в парі).

Чорт, поки дійду до ноутбука, забуваю, що хотіла сказати. Щось в тому дусі, що з часом все налагоджуватиметься і мені будуть більш зрозумілі мотивації і поведінка інших людей, і ще своя. Але була якась конкретна ілюстрація в голові, і пішла десь.

Орест каже, що він дозріє і теж щось нарешті напише. А то дійшло до того, що я пишу про господарку!

Добраніч.

цирк!

Я знову розкажу про свій день.

Зранку учениця до мене не прийшла, подзвонила, що хвора. Але сиру таки принесла - щоб не псувався. Ми з її бабусею домовились, що одне заняття братиму грошима, друге - сиром. Тепер я у них в боргу :)

Орест розвернув бурну діяльність. Ще й столяр місцевий сьогодні в бойовому режимі, так сказати. Рука тверда. Так столяр збив двері в льох - класнючі, дубові. Думаю, Орест завтра покаже-розкаже, батарею в фотапараті я сьогодні зарядила.

Наш газда доробив практично підлогу в коморі, під підлогою - льох. Десь із тиждень він тим мудохався, я вже якось показувала фоточку, як він ту підлогу лобзиком рівняє. Теж крутюща, дубова. Моя мама сміється і каже, що краще б підлогу в хаті постелили, а не в коморі. Ну але не все ж одразу! Треба на чомусь тренуватись.

І Еней помайстрував

А я все ніяк не натішуся з дзеркала. Ми вчора зненацька так купили дзеркало у ванну. Воно, видно, давно вже чекало на нас, і його встигли засидіти мухи. Ціна впала з 304 грн до 80. Я вважаю, повна халява. Ще ні разу в житті не купувала собі дзеркало у ванну. І ніколи не думала, що воно може принести стільки радості.

Дзеркало десь із метр висотою. Тут не видно пропорцій.

Взагалі, мені подобається робити хату під себе ну майже з нуля. Про кожну деталь в тебе є історія, думка, асоціація, жарт. Ну і взагалі, все ж вибираєш під свій смак, рівень доходів і світовідчуття. Так дрібничка до дрібнички, і хата як місце для життя перетворюється на ДІМ (такий-собі хоум світ хоум).

А ще сьогодні день Лохвиці. І ще, судячи з вечірніх новин у фейсбуку, день Бучі і день Судака. Тому в наш райцентр приїхав цирк-шапіто. І я не змогла пропустити цю подію. Еней як відчував - хоч ліг спати на денний сон надто пізно, проте прокинувся за півгодини до початку шоу. Ми навіть встигли зібратися і доїхати (12 км).

Чи то я давно не була в цирку, чи там і справді було дуже неочікувано класно. Клоун з досить смішними і майже не грубими жартами, дресировані голуби і пси, повітряні акробати, жонглери, фаєршоу. Одним словом, повний фарш. Навіть показали живу змію, варана і алігатора.

Я не можу зрозуміти чому, але мене дуже розчулюють такі вистави. Як і всі шкільні і садочківські свята. Сльози на очі навертаються, і все тут. От і сьогодні. За все задоволення - 50 грн.

Енею, здається, найбільше сподобалися дресировані собаки і еквілібрист на драбині. Бабі по скайпу розказував про ав-ав і таке в хаті витворяв зі стільцями і диваном, що ми просікли спробу відтворити котрийсь із неймовірних трюків.

Але не це було головною подією дня для малого. Найбільше його проперла кулька, надута гелієм (красується перед дзеркалом). І що вона була прив'язана йому до руки, і до можна тягнути-тягнути за нитку, а потім пробувати впіймати саму кульку - а вона велика і слизька.

Щось хотіла розумне написати про книжки, але цей жанр мені щось не йде, та і в цьому пості вже не пасує. Але скажу все ж одне. Я останні пару років найбільше читаю Джона Ірвінга і Салмана Рушді. А сьогодні відбувся когнітивний дисонанс. Вони схрестилися. Просто "Син цирку" Ірвінга - про Індію. І про парсів. І про проблему свій-чужий, батьківщини, про кіно і про каліцтва. Мозк каже - це ж Рушді! А гугл вперто наполягає - нє, таки Ірвінг.

А ввечері оце нагуглила зо два десятки сценаріїв новорічних шкільних свят для Лариси. Найкрутіша знахідка - сценарій за мотивами "Зоряних воєн". Але щось мені підказує, що не його виберуть. Але я що, я собі постановила не перейматися справами школи, а допомагати, коли просять. Хай самі собі вибирають. А я собі своє мріятиму.

день народження чоловіка

Поки в паралельному вікні браузера оформлюється замовлення на три рогатки з ручним упором, пишу сюди пост.

Чи не вперше в житті накрили паляну. І перве, і вторе, і десерт, як казав один мій друг (тепер він так не каже, бо став говорити дуже правильною українською. ех, де наша юнь). І накрили так якось без напрягу і в плані грошей, і в плані приготування. Аж самі здивувалися. Навіть більшість посуду перемили вже (одна кастрюля і три чашки лишилися на завтра).

Так якось приємно метушилися, що Орест, здається, майже забув традиційно подепреснячити з приводу старості. Правда, розказав мені, що ось вона, прийшла, бо в бровах з'явилися сиві волосини. Але в нього на обличчі стільки рослинності, що хто б там придивлявся, в бороді вони чи в бровах, ті волосини підступні)))

Орест же ж попросив собі в подарунок рогатку. Андрій сьогодні питає - чи будеш з нету щось замовлять, може давай разом, бо мені рогатка треба. Орест - ага, буду. Рогатку. І Сергій вирішив не відставати. Тепер будуть в Христанівці турніри зі спортивної стрільби. (А в Христанівці/всі хлопці стрільці/встрелили козу/в самеє вушко/в саме серденько).

А тепер окремою серією фотки з коментарями.

Осьо вам осінній Еней в Лохвиці.

Там же купили Оресту в подарунок отакий кущ хризантем. Виявилося, що це його улюблена квітка і взагалі, він дуже любить хризантеми і цей кущ як сонечко. Вгодила!

А поки ми сьогодні їздили за покупками, наші дві сучки, яких ми лишили бігати надворі, загризли єдину нашу курку. Вона одна вижила з 11-ти курчат, тусила з гуськами, спала в них на крилах, губила по двору зворушливі смугасті чорно-білі пір'їнки. Але тепер і її не стало. Ми з Орестом і Енеєм сильно розстроїлись і від надміру емоцій ледь не пересварились. Але, на щастя, пронесло. Осьо так ця кура бігала ще вчора.

Ну і застілля для історії.

А між Сергієм і Олею на дивані ще лежить мала Катя, якій завтра буде 2 тижні :) Таке мале, а вже гостює!

Ваше здоров'я.

розхотілося писати в блог

Але я сподіваюся, що це така хвилинна, чи то кількаденна слабкість. Яку ми поборем.

Вчора переймала науку у Василя Михайловича (ака Міхалич). Вчив закривати томатний сік. З нас лише банки, з нього - наука і помідори. Каже - в мене вже є опит, в прошлом году закрив 83 літри. Одну банку взорвало тут в погребі, а другу - в Дніпродзержинську. Ще 21 літр стоїть. 3 випили ми, в смислі я, Орест і Еней.

Ми з Енеєм були запущені в чужий город. Назбирали два відра (бо більше тари нам не дали). Я помила кожну помідорку під проточною водою. Міхалич прикрутив до столика надворі ручну соковижималку (виглядає як м'ясорубка з насадкою дикою). Я крутила, а газда відрізав некондишні частини помідорів. Проводив ретельну перевірку, і зауважив, що два помідори я вимила недостатньо ретельно. Накрутили відро соку

Потім дитя моє знудилося, і ми пішли спати. Повернулися аж після 7 вечора (до мене ж тепер учениці на репетиторство ходять). А Міхалич уже поставив відро з соком на газ і збирає шуми. Каже - ваш сусід не збирає, а я роблю, як годиться. І сварить наші банки. Ми купили "євробанки", з кришками, які закручуються на різьбі. А він такими не користувався ніколи, каже - позриває, я не винуватий. Разів із 40 сказав, що банки фігові. І шо він не винуватий. Зайшов Орест занести ліхтарик, і потім ще вдома перепитував. Це ви так і зранку "сік закривали"? Міхалич стоїть все робить, а ви за столом сидите і піджартовуєте? ггг да, ми класні помічники.

Сьогодні Орест тачкою перевіз наші 9 півторалітрових євробанок соку. (Міхалич ще сам докрутив кастрюляку помідорів, це окрім того відра).

Сьогодні я напрацювалася, аж ух. Продовжила війну з лободою і щирицею (а у них таке шикарне коріння!), помогла трохи сусідській тьоть Любі збирати кукурудзу (порізала собі руки і малий подряпав собі обличчя і ноги), вимила підлогу в спальні, підмела у всій хаті, зготувала сніданок і обід, сходила до баби Віри по вершки, лазила на горіх і збивала врожаї палкою, підмела під хатою, зробила 2 загрузки речей в прання, провела урок німецької із сусідською Альоною. Не знаю, чи звучить це як огого, але я втомлена і собою задоволена.

Не знаю, якому епізоду віддати звання "жарт дня".

Забігала баба Катя показати гриби і спитати, чи їстівні. Я не знаю, аж тут приїхав її племінник, він же - мій сусід Микола. Під'їжджає і кричить до тітки - чого перебігаєш дорогу без трусів? Баба Катя не розгубилася - каже, не переживай, я в трусах. І весело обом)). І я поржала. Микола гриби признав, каже, що то такі печериці, і собі забрав.

Епізод два. Пожарили тости, намастили згущиком. Сусідські малі такого не пробували, і назвали згущик "порченим смальцем".

UPD: Як я забула дописати! Сьогодні я ще дочитала третього Гаррі Поттера! Кожна наступна книжка мені здається ще кращою за попередню

іноземні мови

Прийшла до мене сусідська мала, попросила навчити читати по-німецьки, бо вчителька свариться. Вчиться у шостому класі, тобто це шостий рік вона вчитиме німецьку. В класі троє дітей. Викладачка не мінялась, вона тут одна на три села (на дві школи працює).

Ну, думаю, мало що вона хоче. Швидше читати, чи вимову підтягнути.

Виявилося, вона навіть букв не знає. Але ловить на льоту. Фактично годину вона навчилася читати. Одна біда - уявлення не має, про що читає. Деякі слова впізнає на звук. Каже, що німецьку трохи знає. Брудер - це хліб. Кажу: брудер - це брат.

Виявляється, вчителька тільки вчора помітила, що мала не вміє читати. І сказала їй, що як не навчиться, то вона забере підручник. От цікаво мені, як вона сама мала навчитися. Компа в них в хаті нема. Я просто в шоці.

Домовилися, що будем вчити все з початку. Двічі на тиждень. Ото не думала, що буду репетитором німецької мови. Я її сама фігово знаю, але все ж на той рівень, що ми маєм, то я просто носій мови.

Тільки не треба мені казати, що це нормально і це скрізь таке. Людина роками отримує зарплату за те, що вчить дітей німецької. Мала каже, що вчителька навіть вишукує якісь цікавинки в інтернеті і на комп'ютері дає вчити, як буде "ложка" і "стіл". Ну а по факту отаке. Троє, троє дітей в класі.

Нічого не розумію. І відмовляюсь розуміти. Нас оце всерозуміння, яке по суті є кумівством, і заганяє в сраку. Не працюють на результат, а для директора, звітів і пенсії. І щоб школу не закрили, бо ж вчитель іноземної має бути. Ну і нафігааааа?

Сьогодні я з'їхала з катушок, зійшла з гальм, чи як це виразити. Така якась муть мене розібрала! Це почалося ще вчора, коли я на ніч ото написала в фейсбуку "хочу гам-бур-гер" і зібрала купу лайків і коментарів.

Сьогодні це бажання, можна сказати, пройшло, але насправді не пройшло, а трансформувалося. Стало очевидно, що мене пора провітрити. Змінити декорації, меню, спосіб проведення часу. І до обіду я ще сподівалася, що ця напасть минеться, але ні, мене нагрібало по наростаючій. В якийсь момент стояння перед дзеркалом я зрозуміла, що я вже доросла дівчинка. І що мені вже не треба чекати, поки мама спече торт, а тато надує з десяток кульок. Що свято пора робити собі самій. Тоді, коли тобі це насправді хочеться і насправді потрібно.

Подзвонила Ларисі - кажу, поїхали кудись. Парк, диснейленд, та хоч в церкву, я на все згодна. І, о щастя, вона погодилася, хоча так резонно зауважила, що, кгм, надворі дощ. Але вчасно схаменулася: ну то й що! Це ж нічого не міняє! Ми до вас зайдем за півгодини.

Зайшли вони (Лариса із 8-річним Кольою) за годину. За той час ми з Енеєм сходили з розуму в окремо взятій хаті. Еней поселився в коробці з подушками і прикрашав стрічками велосипед. Я розкривала ще не відкриті мішки з речима. Кожну корисну знахідку бігала показувати Оресту, який вперто намагався не вестися на провокації і працювати. Знайшла і теплий пояс із собачої шерсті, і наші осінні куртки, і мішок шарфів, і стрічки, які я купувала, щоб гості на весіллі мали чим древко прикрасити, а потім успішно забула вдома.

А потім за нами таки зайшли, і ми рушили. Кажу: може в Риги? Нє. Може в Лохвицю в парк? Нє, там нема доріжок, а лише стежки поміж високою травою. В дощ не дуже туйво. Кажу - зброя, пушки, танки, літаки десь є? Є! Біля краєзнавчого музею! І сам музей класний - там багато опудал із місцевих звірів і птахів. І це тільки в першому залі.

Приїхали ми акурат в 17.00. Працівниці музею якраз закривали його на ключ і йшли по велосипеди. Кажуть - приходьте завтра. Ну але нам що - зенітка все одно стоїть у дворі в загальному доступі)).

За музеєм, виявляється, річка. І гарна така, осіння, широка. В ній гуси плавають. І такий дебелий козарлюга в дощовику на човні. Кажу - дядьку, хочеться свята. Прокатайте за десятку до тієї верби, і буде нам щастя. Він би й радий, та човник старий і невеличкий. Боїться, що під воду піде, як посадити ще бодай одну дорослу людину. Ех. Але я не розстроїлася, тільки ще більше увійшла в раж - дядько і правда як з картинки. Чиста порода. Ото козаки пишуть листа турецькому султану - це з Лохвицьких чоловіків писано. Їх навіть не потрібно в своїй уяві перевдягати, настільки вони тутешні і незмінені часом.

Поговорили із жінкою, хазяйкою гусей. Каже, не ви тут хату купили? Ми купили, та не тут. А у вас тут які ціни? Показує рукою - ось ту за 50 тисяч продали недавно. Бо ж біля річки. Гривень? Та ні, - сміється, - доларів. Нашій Христанівці і у гривнях такі ціни не снилися (хехе, у нас в тищу раз краще).

Зайшли в дитячий магазин і купили бульбашки за 2.50 і рахівницю за 5.50. Дощ трішки припинився, ми давай пускати бульбашки, а розчин такий густющий, аж соплею тягнеться від банки. Проте бульбашками можна грати у футбол. Вони потім сідають на тротуар і можна бігати їх пробивати пальцем або бездушно топтати. Не знаю, хто верещав і бігав більше, я чи малі. Мені подобається така Лохвиця - в небазарний день і час. І ще й в дощ. Людей нема зовсім, відчуття, що місто стоїть лише для того, щоб ми там танцювали.

Пішли в піцерію - виявилася класна. Ну дуже класна. І інтер'єр, і сервіс, і - о чудо! - піца. 16 грн маленька і 34 велика. Взяли "три сири", велику, на всіх. Тонесенька основа, сирок з пліснявою мням-мням. Горішки печені тут же - 1 гривня штучка. Кава еспресо за 5 гривень. Для малих є олівці, папір, ножиці. Високі барні стільці і невисокі за звичайним столиком. Хот-дог із мисливською ковбаскою за 8 гривень. Наш чек - 64 гривні. На всіх. І так тепло там, так гарно. Не хотілося виходити.

Тепер я вигуляна і знову щаслива. Як потепліє, скинемось на бензин і махнемо в Миргород. Якщо він хоча б в половину такий класний, як Лубни, я вже відчуваю захват від такої перспективи.

І ось ще вам наш день в картинках. В поїздку ми з собою фотик не брали. Хотілося, щоб без свідків))).

Малювали і гралися в залізницю

Топтали старий малюнок з болотом і гуською

Висотні роботи

Крупним планом

Лобзає дуб

Тато дуже шумить

Свіжий обрізок і свіжі горішки

Тссс

Вєлікій і ужасний УУУУ

А завтра у мене другий урок репетиторства англійської у 12-річної Заліни і перший урок з 11-річною Альоною (просить навчити читати по-німецьки). Вже не скучно, є про що подумати, вересень - місяць знань. Поки так реалізовуюсь. 20 гривень за годину беру із першої (зароблю собі на сир зі сметаною у тьоті Люби), і кіло картоплі з другої (закінчилась, ще не знайшли в кого закупити на зиму).