Я вам мушу сказати одну правду. В селі, так само, як і місті, можна стати дуже засмиканою і нервовою. На рівному місці. Можуть тиснути стіни і не провітрювати мозок навіть вітри на осінніх кручах. Коли тісно стає в межах свого тіла, яке страшенно хоче їсти, хоча, здається, воно тільки те й робить, що їсть.
Коли хочеться затупити в комп, і байдуже, що в нього тупить і малюк.
Деякі особливості власної психіки не в силах перемогти навіть найсприятливіші краєвиди. Але я все ще вірю, що перемога можлива. Бо це, напевно, другий такий "приступ" за три місяці. На Борщагівці такі були ледь не щотижня.
Мене аж розпирає, як мені хочеться повиривати всю лободу, щирицю і кропиву на своєму подвір'ї, щоб було видно діло рук моїх. І щоб наступного року це все не запустилося аж до такого стану знов. Але син якось не підтримує мого бажання. Усі спроби погратися поряд зі мною закінчуються падіннями і плачем. Умудрився навіть підлізти мені під держак лопати - дуже йому було боляче і образливо. А я просто енергійно вхопилася за мить тиші і свободи, і замахнулася на благополуччя куща лободи висотою у мій зріст.
Ніколи не думала, що зі мною таке буде, але хочеться насадити на наступний рік багато-багато квітів. Я спершу сміялася із такої сільської фішки, любити квіти і стояти біля них раком. Але мене настільки тішить і викликає прилив тепла кущ хризантем, що я подарувала Оресту, що хочеться, щоб такі були скрізь. І щоб багато-багато густих чорнобривців, таких низеньких і гарячих-гарячих.
Цікаво, звісно, читати. Питань до Вас дуже багато. Наприклад, чому саме Ви там, де Ви є. Я теж мешкаю в селі, хоча народився, виріс і жив у місті Краматорськ. Але це село, Біленьке, воно в 7км від центра міста. Автівка є у дружини і у мене. Звичайно, що до центра асфальт. А найближчий супермаркет у чотирьох км від нас. Ви дійсно все своє наступне життя будете жити у цьому селі? Не бачу в цьому ніякого сенсу, якщо відверто: ви ж не є фермерами і не збираєтеся ними бути. То навіщо Вам тут бути? Чи Ви як народовольці хочете змінити менталітет Ваших сусідів? Це, думаю, неможливо. Хочете, щоби село стало люднішим, щоби у Вас з"явилися послідовники? Але ж це навряд чи буде. Вам подобаються краєвиди? Розумію. Я дуже люблю Україну, ненька дуже красива. Але, хочу Вам сказати, що в околицях Лубен є дуже красиві місця, запевняю Вас. Навіть біля окружної дороги. Я частенько проїжджаю там, прямуючи до Києва, завжди любуюся Засуллям. Не розумію, чому б там було не купити хатину. Ви вибачте мені мої думки. Проте, Ви ж пишете для всіх, чи не так. То я можу висловлюватися, я гадаю?
ВідповістиВидалитидякую на добрім слові, я рада, що вам подобається читати. спробую коротко відповісти на ваші питання.
Видалититак, я думаю решту життя жити в селі, хоча не палю мостів і в принципі завжди є можливість повернутися до Києва.
чому? бо в Києві добре жити, мабуть, якщо в тебе квартира в центрі, на Подолі чи хоча б на Оболоні біля Дніпра. а в мене на Борщагівці, я прожила там 7 років і більше не хочу. я там так довго протягнула, бо поряд були хороші друзі. але коли з'явився малюк, стало просто нестерпно.
ми не хочемо бути фермерами, це правда. я навіть сумніваюся, що ми за найближчі кілька років навчимося забезпечувати свої потреби хоча б в помідорах (та й який у цьому сенс, якщо всі садять забагато і носять нам відрами? нам багато не треба).
міняти менталітет сусідів, звісно, хотілося б, але це майже неможлива задача. хоча насправді нема нічого неможливого. але я хочу показати місцевим, що є інші способи заробітку, проведення часу і світовідчуття. можливо, вони підтримають наші задумки, і всім буде добре. як ні - то є ще ставка на інших переселенців. що ми привабимо сюди бодай одну-дві молоді енергійні сім'ї.
а краєвиди у нас просто чудові. Ми ж дивимося на Засулля із Христанівської гори, у нас значно гарніше)) вони на нас знизу вгору дивляться :) та й до Лубнів нам годину їхати - 60 км. На жаль, неможливо жити у всіх гарних місцях одночасно.
плюс я хочу займатися з дітьми. і якщо їм моя наука допоможе в житті колись - то цей переїзд уже має сенс.
Я можу відповісти тільки з розуміння своїх сьогоденних відчуттів. По перше тут тихо, не має постійного, цілодобового гулу міста, який ми вже навіть не зауважуємо. По друге тут чисте повітря і максимум що його псує, це запах гною на полях або сусіди, що вирішили спалити сміття. По третє тут в ночі темно і видно зорі, так, як не видно біля жодного міста ближче ніж за 100 км. І таких пунктів багато і вони з'являються кожного дня нові.
ВідповістиВидалитиОсобисто я не знаю чи ми будемо тут жити постійно, це не мій стиль. Зараз є така внутрішня потреба і сила духу щоб її реалізувати й ми це робимо. І аж ніяк не має бажання когось змінювати на краще, тут в нас з Оксаною бувають тертя, але спільно є розуміння, що потрібно дати можливість, а хто захоче той сам зміниться.
Ну і мабуть два самих важливих пункти які мені важко поставити в послідовності. Тут все моє, мій двір, моє сміття, мої руки, ніхто не стукає з гори чи знизу, сусіди з боків не зазирають у вікна і все, що я роблю, я роблю для себе і своєї сім'ї. І наш син вільно бавиться в дворі, на чистому повітрі, без ризику влетіти під машину, впасти на асфальт, їсти хімію з супермаркетів і дихати чадом машин.
Дякую, дорогі друзі за відповідь. За відверту та змістовну відповідь. Я Вас дуже добре розумію. Мушу сказати, що Вам потрібні здоров"я, терпіння, відвертість у ставленні до проблем і обставин життя. Мені дуже цікаве Ваше життя. Отже, я з Вами.
ВідповістиВидалитидякуємо за підтримку! вона для нас дуже важлива
ВидалитиЕсли сам себе не придумаешь проблему и не навесишь потом медалей за героизм терпения и страдания (не борьбы!)- то вроде и стыдно людям в глаза смотреть- слишком уж на фоне остальных "страдальцев" счастливым выглядишь! Эту местную черту характера всё чаще встречаю и замечаю.
ВідповістиВидалитиЗа себя отвечу: мы выбрали Христанивку потому, что столько доброжелательности ,как по пути сюда нигде не видели; потому что даже в пасмурную погоду местный краевид не давал сердцу спокойно биться; потому что мы уже не первые в селе "переселенцы" и, что немаловажно- дом нашли за смешные деньги, и прочие планы стали реальнее. А когда к нам перебрались Орест с Оксаной- стало ещё уютнее и намного интереснее, хоть видимся мы и не часто.
Це правда, люди тут дуже доброзичливі. На нашій вулиці так точно :) В своїй уяві всіх злюк я переселила у Васильки
Видалити