четвер, 5 вересня 2013 р.

Сьогодні я з'їхала з катушок, зійшла з гальм, чи як це виразити. Така якась муть мене розібрала! Це почалося ще вчора, коли я на ніч ото написала в фейсбуку "хочу гам-бур-гер" і зібрала купу лайків і коментарів.

Сьогодні це бажання, можна сказати, пройшло, але насправді не пройшло, а трансформувалося. Стало очевидно, що мене пора провітрити. Змінити декорації, меню, спосіб проведення часу. І до обіду я ще сподівалася, що ця напасть минеться, але ні, мене нагрібало по наростаючій. В якийсь момент стояння перед дзеркалом я зрозуміла, що я вже доросла дівчинка. І що мені вже не треба чекати, поки мама спече торт, а тато надує з десяток кульок. Що свято пора робити собі самій. Тоді, коли тобі це насправді хочеться і насправді потрібно.

Подзвонила Ларисі - кажу, поїхали кудись. Парк, диснейленд, та хоч в церкву, я на все згодна. І, о щастя, вона погодилася, хоча так резонно зауважила, що, кгм, надворі дощ. Але вчасно схаменулася: ну то й що! Це ж нічого не міняє! Ми до вас зайдем за півгодини.

Зайшли вони (Лариса із 8-річним Кольою) за годину. За той час ми з Енеєм сходили з розуму в окремо взятій хаті. Еней поселився в коробці з подушками і прикрашав стрічками велосипед. Я розкривала ще не відкриті мішки з речима. Кожну корисну знахідку бігала показувати Оресту, який вперто намагався не вестися на провокації і працювати. Знайшла і теплий пояс із собачої шерсті, і наші осінні куртки, і мішок шарфів, і стрічки, які я купувала, щоб гості на весіллі мали чим древко прикрасити, а потім успішно забула вдома.

А потім за нами таки зайшли, і ми рушили. Кажу: може в Риги? Нє. Може в Лохвицю в парк? Нє, там нема доріжок, а лише стежки поміж високою травою. В дощ не дуже туйво. Кажу - зброя, пушки, танки, літаки десь є? Є! Біля краєзнавчого музею! І сам музей класний - там багато опудал із місцевих звірів і птахів. І це тільки в першому залі.

Приїхали ми акурат в 17.00. Працівниці музею якраз закривали його на ключ і йшли по велосипеди. Кажуть - приходьте завтра. Ну але нам що - зенітка все одно стоїть у дворі в загальному доступі)).

За музеєм, виявляється, річка. І гарна така, осіння, широка. В ній гуси плавають. І такий дебелий козарлюга в дощовику на човні. Кажу - дядьку, хочеться свята. Прокатайте за десятку до тієї верби, і буде нам щастя. Він би й радий, та човник старий і невеличкий. Боїться, що під воду піде, як посадити ще бодай одну дорослу людину. Ех. Але я не розстроїлася, тільки ще більше увійшла в раж - дядько і правда як з картинки. Чиста порода. Ото козаки пишуть листа турецькому султану - це з Лохвицьких чоловіків писано. Їх навіть не потрібно в своїй уяві перевдягати, настільки вони тутешні і незмінені часом.

Поговорили із жінкою, хазяйкою гусей. Каже, не ви тут хату купили? Ми купили, та не тут. А у вас тут які ціни? Показує рукою - ось ту за 50 тисяч продали недавно. Бо ж біля річки. Гривень? Та ні, - сміється, - доларів. Нашій Христанівці і у гривнях такі ціни не снилися (хехе, у нас в тищу раз краще).

Зайшли в дитячий магазин і купили бульбашки за 2.50 і рахівницю за 5.50. Дощ трішки припинився, ми давай пускати бульбашки, а розчин такий густющий, аж соплею тягнеться від банки. Проте бульбашками можна грати у футбол. Вони потім сідають на тротуар і можна бігати їх пробивати пальцем або бездушно топтати. Не знаю, хто верещав і бігав більше, я чи малі. Мені подобається така Лохвиця - в небазарний день і час. І ще й в дощ. Людей нема зовсім, відчуття, що місто стоїть лише для того, щоб ми там танцювали.

Пішли в піцерію - виявилася класна. Ну дуже класна. І інтер'єр, і сервіс, і - о чудо! - піца. 16 грн маленька і 34 велика. Взяли "три сири", велику, на всіх. Тонесенька основа, сирок з пліснявою мням-мням. Горішки печені тут же - 1 гривня штучка. Кава еспресо за 5 гривень. Для малих є олівці, папір, ножиці. Високі барні стільці і невисокі за звичайним столиком. Хот-дог із мисливською ковбаскою за 8 гривень. Наш чек - 64 гривні. На всіх. І так тепло там, так гарно. Не хотілося виходити.

Тепер я вигуляна і знову щаслива. Як потепліє, скинемось на бензин і махнемо в Миргород. Якщо він хоча б в половину такий класний, як Лубни, я вже відчуваю захват від такої перспективи.

І ось ще вам наш день в картинках. В поїздку ми з собою фотик не брали. Хотілося, щоб без свідків))).

Малювали і гралися в залізницю

Топтали старий малюнок з болотом і гуською

Висотні роботи

Крупним планом

Лобзає дуб

Тато дуже шумить



Свіжий обрізок і свіжі горішки

Тссс

Вєлікій і ужасний УУУУ


А завтра у мене другий урок репетиторства англійської у 12-річної Заліни і перший урок з 11-річною Альоною (просить навчити читати по-німецьки). Вже не скучно, є про що подумати, вересень - місяць знань. Поки так реалізовуюсь. 20 гривень за годину беру із першої (зароблю собі на сир зі сметаною у тьоті Люби), і кіло картоплі з другої (закінчилась, ще не знайшли в кого закупити на зиму).

1 коментар: