захворіла

Чого не пишу, думаєте? Та бо здохляк повний. Надвечір уже гумору геть нема так з тиждень.

Ну але сьогодні напишу - бо нарешті додумалася зайти до лікаря. В мене шо - в мене горло. І останні дні три-чотири я так думала, що гірше вже бути не може, що це вже переломний період і я от-от піду на поправку. Але щось стає тільки гірше. Поїхали в Лохвицю на закупи, то мене в машині геть повело. То після базару, поки Міхалич пив своє пиво в "Чайці", ми заїхали в місцеву поліклініку.

В реєстратурі кажу - я з Києва, гостюю в Христанівці, з горлом страшна біда, треба ЛОР. А мені відповідають - ЛОРа нема, він розщитався і одкрив напротів медучилища свій кабінєт. Є терапевт. Оскільки малому вже пора було спати, а терапевт - це кілометрова черга, я побігла в кабінет.

Там заглядав у вікно самотній ЛОР. Кажу - з горлом такого ще в мене не було, подивитесь? Він знизує плечима. Я аж розгубилась. Може це не його парафія? Не туди попала? Щось не так сказала? А це, виявляється, така шутка юмора була. Канєшно, сідайте, - поправив ситуацію доктор.

Налякав мене тим, що за тиждень у мене вже ускладнилося все, що могло ускладнитися, що зараза опустилася нижче, а наскільки низько він не знає - його парафія лише до голосових зв'язок, а вони запалені. Що фігова динаміка, що без антибіотиків таке не лікується. Виписав рецепт, взяв 100 грн за свої послуги (кажу - ого, нічо собі. а він - та шо, ціни он на дверях. я налоговій тоже кажу ого, а хто ж мене слуха).

І ще казав, що все, що я робила до того - лише на шкоду. При ларингітах не можна ні лимону, ні меду, ні соди, ні приправ - це лише подразнює болячку і заганяє вглиб.

До терапевта я не стала ставати в чергу - переді мною було троє, до кінця прийому лишалося 15 хвилин. Пішла в аптеку і накупила шо написано (3б3 грн, лише антибіотик 156). Склала графік поїдання хімії, бо в голові туман-туман. Всім привіт.

В мене ж тепер все по плану

негрошовий обмін

У нас навколо хати приблизно півгектара землі. Справа сусіди, зліва сусідки, в кінці ділянки ліс, а "попереду" - дорога. Так от більшість цієї землі засіяна люцерною, яка є дуже класним кормом на зиму для корів. Ситніша і корисніша, ніж просто сіно з поля. Так от за те, що ми дозволили сусідам косити собі ту люцерну, вони дають нам безкоштовно молоко. У вівторок і в п'ятницю, по трилітровій банці. В п'ятницю я беру із собою 39 грн і півлітрову баночку - купую кілограм сиру і сметану.

Інший сусід сильно переживав, чи мене не дурять, і розказав мені про ціни на ту люцерну. Сказав, що раз дають молоко двічі на тиждень - то все ок, ми квити.

Коли в кого що зайве виросло на городі, то нам раді віддати. Ми ж єдині на все село без грядок. Лариса привезла тачку кабачків, тьоть Валя раз на тиждень десь передає відро огірків, тьоть Люба каже, що дасть помідорів - от-от почнеться сезон. Я в свою чергу "відпрацьовую" безнапряжнии штуками типу підвезти в Лохвицю, коли їду сама, чи інколи вкидаю в кульок шоколадку.

Грошові обміни ми налагоджували із продавщицею місцевого магазину. Купувала в неї курятину, кролятину і яйця. Але виходило нерегулярно, бо я її телефона не маю, а магазин вкрай рідко застаю відкритим, та ще й живе вона на іншому кінці села, за яром. Спершу курка коштувала 70 грн, а яйця 12. Але Оля зрозуміла, що я шукаю альтернативні точки продажу ггг, і знизила таки ціну до середньосільської - курка 60, кріль 80, яйця 8 (лоток вернути!).

Але якось треба було мені терміново курку- приїжджали ж родичі зі Львова. І я домовилась про курку з баб Катьою. Прийшла забирать, випросила кропу. А баб Катя каже, що з мене 35 грн. Я ж розумію, що це мегадемпінг. Кажу - давайте хоч 40. А вона - ні, в житті як на довгій ниві. Та й в тебе чоловік, кажуть, доктор, хай прийде мені ногу подивиться, бо біда. Ну ок. Слово за слово, і вийшло так, що в цей же день ми з баб Катьою поїхали в Лохвицю і вкрали мішок цементу)))). Вона спитала про малий мішок, я під'їхала до воріт і мені закинули в багажник великий, баб Катя сіла в машину, і ми поїхали. По дорозі виявилося, що вона за цемент не платила, бо її цікавив малий мішок, а не великий.

Як впала нам зарплата, ми з Орестом заїхали на гуртівню і заплатили боржок. Я розказала про пригоду Ларисі, і вона відкупила півмішка у баб Каті. Тепер чекаємо пенсії - щоб здійснити грошовий обмін. В житті і правда як на довгій ниві.

Завтра піду до сусіда просити, щоб він забрав собі наших каченят. Він нам колись давав трійко, хочу йому дати наших шість, бо оскільки через клітку куниця лишається без вечері, вона понадилася каченятами обідати. Це такі мінуси життя під лісом. Раз бачила, як по викошеній люцерні моїй лисиця бігала - у той вечір задавила у тьоть Люби шестеро індичат.

Спершу я так сильно напрягалася, коли мені щось давали із їжі. Мені здавалося, що легше купити, ніж бути винною. Але тут не можна бути "чистим", всі усім якось винні, треба із цим жити. І по можливості не відмовляти у допомозі і пропонувати її, коли це не напряг.

Отак і живем поки - на безнапряжних, але усім вигідних і корисних обмінах. А хто махлює - тому підсрачник від сільського Великого Брата, чи як ми там те все діло раніше обізвали. Всі все бдять. Хочеш не хочеш - а мусиш бути хорошою людиною і робити добрі діла!

поточка

Знаєте, не про весь свій досвід і напишеш тут. Чи деінде. Бо він хоч інтенсивний, та в міру і особистий, і зав'язаний на мегаособистих переживаннях, чи що. Але я спробую компромісити.

Вчора замутили шашличок, із Дніпрдзержинськими. На три кіло курячих крилець, засмерділи все село. Вперше, напевно, як є малий, вирішила висіти, поки виситься. Думала, змучиться та засне як є, а я потім перенесу. Та де там. Вийшло, що в без чогось 11 вечора ми валили через усе село із факелами (ліхтарики вуличні, які заряджаються від сонця і світять потім, поки є мочі). Еней дуже хотів спати, але був не знервований, а зворушлиий, як кошеня.

Ввечері Аня, як двічі мать, говорила, що я й незчуюся, як малий почне говорити. Візьме отак і почне. І от мені вночі наснилось, що він біжить до мене по дорозі, по вулиці нашій, падає. Я до нього підходжу, а він так пінімає голову і каже: дай водички. А я в шоці - шо ти сказав? водички? ти сказав слово водичка? ааааа! водичка.

Рано малий, ясно, як риба об лід, ще й реве, бо недопереспав. Але йдем до дівчат, він здалека бачить одну з них і каже - ТАТА! А вона Злата, і теж сама себе Тата називає. Ну це ж мегапрорив. Але на цьому все. Шо хотів - сказав, і мовчок. І далі своє мама-на- та-кх-бабах-дибдиб. Єдине, що оце день третій, як навчився фігурі заперечення. Махає головою типу "ні" і каже "е-а", типу нє-а. І дуже тащиться. Бо він гарно і суперкруто казав "та" в сенсі "так", так ніжно з придиханням. А коли ні, то просто беззвучно завмирав, поки не запропонують те, що "та". А тепер крутий - робить "е-а" і дуже видно, як собою пишається. Дали йому ту поганяло - Моторний. Вже навіть почав реагувати на нього, як на ім'я.

Про проблеми - то із газом у нас повна срака. Приїхала бригада типу розпломбовувати, але вчиталися в документи, і сказали, що все не відповідає плану, і будьте здорові. Аа. аа. Шоу маст говон. Поїде завтра Орест в контору із власницею нашої хати говорити-розрулювати.

А ще що, уже день так третій-четвертий, як я підсіла на систему флаймама. Щитайте реклама, бо я в захваті і мені поки все виглядає логічно і мегапомага. Дуже радують аудіоподкасти, під які можна мить посуд і чистить картоплю.

Ще біда, що в Ореста ви бачили - ми клітку зробили, але і далі втрачаємо птаство. Одне каченя здохло саме, інше серед білого дня куниця вловила, ще одне кволе. Боїмося, чи не зараза яка - завтра в людей розпитаєм. В місті нема стільки втрат. Принаймні в живності. Бррр, неприємно, ну як.

Ну але нескучно ж, зовсім. Шо там в житті головне? Я все не наважусь про це подумати, хоча а
ж проситься. Фоток не вішаю, в Ореста дивіться. Чого оце дублювати.

день хліба

В Христанівку хліб привозять двічі на тиждень - в понеділок і в п'ятницю. Оскільки моє дитя зробило підйом в 6 ранку, я поставила варитись кашу і ми пішли гуляти селом - щоб Орест доспав.

Спершу думали йти на поле, а потім побачили, що всі йдуть назустріч - стікаються на вигін, до магазину. Я не втрималася і пішла туди, куди й усі. Байдуже, що хліба я набрала вчора в Лохвиці більше, ніж треба.

І воно було того варте. Це, як виявляється, такий майдан. Люди збираються, по одному представнику від двора, і всі разом із півгодини чекають машину, яка привозить хліб.

Продавщиця Оля миє чимось смердючим підлогу, всі стоять навулиці. Здебільшого бабуськи. Коли бабуськи поговорили про птицю, обмінялися ранковими жартами, підходять дідуськи. Беруть по пиву. Тим часом сморід в магазину вивітрюється, і бабуськи заходять до магазину - там є стільці, можна присісти. Як у школі в актовому залі, збиті по три.

Дідуськи обсідають поріг, молодняк лишає велики і йде на зупинку. Виявляється, наш сусід Микола ще той актор розмовного жанру. Розповів усі новини. "Школа, бл, в області найдорожча, бл. 18 чоловік персоналу і 8 учнів, бл." і "Голова сільради в Сенчі поставив собі мобільну вишку на гридках і має з того по 300-500 грн в місяць. А поряд поле, бл, вигін, бл. Має пенсію 6 тищ (тричі поспіль ставав головою села), плюс зарплату 12. І все йому мало, с.-бл. Так би ще тисячі три було за рік на село. А він все собі".

Потім таки приїжджає машина, і всі заходять в магазин. Поки водій заносить коробки з хлібом, всі набігають і розхапують його собі по торбам. Кажуть - Оксана, бери, чого стоїш? І я взяла, чого ж. А вже потім, коли продавщиця розрахується із водієм, всі стають в чергу і докуповують пива-консерв-туалетного паперу, і вже тоді платять. Або не платять, і вона старанним шкільним почерком записує борги собі в зошиток в клітиночку. Тоненький.

Отака пригода.

курорт

Якщо викреслити з пам'яті останні півгодини, то сьогодні був просто чудовий день.

Знайшли нарешті машинку для стрижки собак. Я підстригла Енея, Орест підстриг нашого Камі(ня). Еней - красунчик, а пес - нещастя, бо його геть чисто з'їли блохи. Треба буде шукати для собак і кицьки в Лохвиці нашийники від бліх, бо ми щось круто тупанули. Бідні вони бідні.

Солодашка

Достригти не дав, втік. Баба з воза

Село вражене зачіскою малюка, одна тут мать напросила своє чадо до мене на стрижку, завбачливо повідомивши, що хоч у Лохвиці за цей сервіс беруть лише 15 грн, та її малий дуже нервується і не любить це діло. А я можу з нього хоч мотузки вити. Я чесно сказала - мені не лінь, але я не даю ніяких гарантій, бо я і близько не перукар. Може бути і криво, і по-всякому.

Поки малого на денний сон присипляла, Орест чомусь вирішив-таки надути басейн, який привезли і подарували львівські родичі. Думали ж його ставити на пісок, як книжка пише. Гарно стоїть і на килимі, фігня, що трішки кривенько. То малий як прокинувся, то був у дикому захваті і решту півдня із нього не вилазив. Аби його виманити, щоб підсох, я винесла музичний центр, і він таки вибігав час від часу, щоб зі мною потанцювати.

Намили слив, винесли печиво, закликали дівчат. Вас вітає піднебесний курорт "Христанівський". Дядя Ваня нарвав відро груш. Понаїдались, понадкусювали, висипали на землю, вляглися зверху.

Прийшла одна мала, і кривить носом на Братів Гадюкіних. Каже, що її улюблена група Воровайки, а пісня - "Послє прітона", якщо не помиляюсь. Зійшлися на Армстронгу, вона на танцях під нього виступала. Запанував мир і злагода.

А ввечері зайшли до тьоті Люби подивитися на свинтюха Черчіля, і на корівок. Думала, що Еней не може бути більш захоплений, ніж ото в басейні. Але свині вивели його на якісно новий рівень захвату і емоційного піднесення.

Вклала його аж в піводинадцятій, і то після півгодинного читання. Над книжкою просто тупив і клював носом, але просив читати ще.

І ось ложка дьогтю.

Вклала малого і пішла надвір на гойдалку мамі дзвонити. Тихо, мирно, гарно. Аж раптом із пташника нашого крик качино-курячий, повний переполох. Покликала Ореста, набігли з ліхтариками. Мінус одне каченя. Загризло щось, ще тепле. І в гусака око підбите.

Що робити - не знаєм. Перенесли усіх в комороу на цю ніч. А завтра підемо питати сусіда, що із цією напастю робити, і що це може бути за напасть.

обмін інформацією

Якщо весь світ параноїть через розвиток камер спостереження і через те, що корпорації знають про нас більше, ніж наші батьки та близькі друзі, то сільські люди знають кожен крок один одного. Але це не просто крок, це крок, показаний через десяток викривлених лінз із похибкою на недосконалість нашої здатності до усного обміну інформацією.

Вчора їздили в Лохвицю. Вернулися, поспали, вийшли гуляти. Все село знає, що я спала в машині. І питають мене так з прищуром, типу, втомилися? А я не спала, я просто закинула голову і прикрила очі, і берегла сон малого. І так мала сміливість проїхати через усе село. Я навіть не думала раніше ніколи, що коли їдеш в машині, треба дбати про те, як ти виглядаєш :) Ну але це дрібнички.

Коли йшла до дівчат, уже мені доповіли, що вони малювали в себе в дворі. Фарбами. І питаю ж їх, що вийшло, чим малювали, як воно. А маму їхню (теж городські ггг) аж передьорнуло - ну звідки ти знаєш? Вони ж у себе в дворі, за непрозорими воротами, без нікого. Аннєт, Льошина баба ходила на город по кукурудзу і бачила, сказала Льоші, а той поділився з Альоною, а Альона проїжджала повз мій двір на велику і розказала, що от, таке.

Якось ідем з Альоною повз клуб, дивимось - відкрито, думали зайти. Зазирнули - а там чоловік сидить. Альона підказала, що то голова сільради - я його не впізнала, бо бачила лише раз на сесії, в протилежному кінці кімнати. Я до нього, кажу, хотіла б оце в цій кімнаті з вашого дозволу з дітьми займатись. Обладнати її під свої потреби, жирафа намалювати. І машину. А він  давай щось говорить про те, що ми ще не знаємо, що ви за люди, спочатку пропишіться. Живете - живіть, ми не проти. Але говорить будемо пізніше. Кажу - коли пізніше? Що це міняє? Коли ви на пенсію в серпні вийдете? Одним словом, конструктивної розмови не вийшло. Я теж молодець, якось не думала, що хтось може бути проти. Бо ж клуб 10 років стояв без діла, а миють його зараз, щоб в одній із кімнат зробити фельдшерський пункт. Не чекала опору, тому як слід не будувала стратегію розмови.

Але я до чого. Прийшла тепер до мене гіпертрофована чутка, що тьотьоксані кімнату не дали, бо вона з головою сільради не знайома. Якщо хочете щось робить, то питання можна владнать лише "при лічному разговорі". Гггг я й не знаю, що думать)))

Про Ореста знайома розпитала в односільчан, що він, виявляється, і юрист, і лікар, і журналіст. І що дуже хоче працювать у Лохвицькій лікарні, та місць нема. Пропонували влаштувать судмедекспертом. Одне почуло, інше передало, третє вирішило помогти. 

Ну а ця знайома сама з подивом дізналася, що живе в прокурорській хаті. А прокурор працює в Лохвиці і приїжджає в Христанівку на грядки. Насправді дід колись був слідчим, і не в Лохвиці, а в Дніпродзержинську. Там і живе. Давно на пенсії. Приїжджає в Христанівку звідти на літніх півроку. Таки да, на грядки. Минулого року закрив під свій улюблений шансон 83 літри томатного соку. Видали нам одну банку - саму банку треба повернути. Смачний сік, із солодким перчиком. 

Одним словом, Великий Брат в Христанівці нервово курить на призьбі, під каблуком у бабського телеграфу. Бдзень!

Там вже є шуруп?

Та-дам! Ну то й що! Можна впхати ще один!

любі гості і тиждень без дітей

Приїжджали до нас в гості Орестів батько і брат. На виправні роботи (виправляти наш бардак). Сьогодні поїхали.

Вивели мені воду на кухню, по сантехніці створили мільйон чудес. Підключили пральну машинку, зробили розводку під бойлер.

Повісили в кухні полички, які привезли зі Львова. Сушку для посуду повісили на стіну. Тепер у мене величезна вільна поверхня столу, хехе. Є де розвернутися.

Вода і полички

Ну але поїхали вони раніше, ніж планували, і роботи зробили менше. Нам затримали зарплату, і не було ясно, на скільки. То без роботи (бо для роботи треба матеріал) було хлопцям нудно, і ще й спека стояла неймовірна, і вони сьогодні в четвертій ранку рушили на Львів.

Три покоління одного роду. І киця

І що б ви думали? Сьогодні після обіду випав дощ і прийшла зарплата. Та-дам. І не ясно, радіти, чи плакати))) Ну але в будь-якому разі я їм вдячна. Тепер пробіг за день у мене скоротиться в рази (між ванною і кухнею).

Гостювали вони у нас, виходить, з п'ятниці по середу. Весь цей час діти були без мене, а я без дітей. І відпочила, і скучила водночас. Розлуки - штука корисна! Сьогодні рано прийшли до тьоті Ані (мама дівчаток, із Дніпродзержинська) і стали канючить, коли ж тьотьоксанині гості поїдуть. Зробили у неї в дворі справжнісінький погром, довели діда до сказу. Дід згріб пісочницю в мішок і заховав.

Ввечері гуляли вже всі разом, і у нас в дворі трохи. Ходили на старий цвинтар по грушки, збивали їх палицею, а потім шукали в густій і мокрій траві.

Зі смішного. Приїхали ми з собаками, у яких як для села були аж надто дивні клички - Камі та Ума. Сьогодні стало ясно, що діти їх називають Камінь і Гума!

На цьому в мене поки все.

і знову діти!

Ходили сьогодні дивитися на комбайн-молотилку. Нарешті достигла пшениця. По-перше, що сама махіна видовищна, і це мегазахват, а, по-друге, там ще в соломі лишаються колосочки, і зернятка в них такі смачні!

Не встигала чистити малявкам, навперебій налітають і розбирають. Сама може пару штук спробувала. На полі "зустріли" Комірника. Лежав у кущах і матюкався. П'янющий, встати не може, і запас слів просто вражаючий.  Датчики руху у нього стоять, і включається матюкальник. Сьогодні хоч в затінку лежав за селом, а вчора прямо навпроти нашого двору поперек дороги опівдні. Кожен хто проїжджає свистить, гуде, матюкається. І хоч би хто відсунув. Діти кажуть - не чіпайте, а то може й каменюку кинуть. Години чотири він там точно лежав.

Вчора класно у нас було. Прийшла Каріна, яка уже тижні три обіцяла показати свій танцювальний номер, і все ніяк. То погода не та, то не хоче перед малими, то настрій не той. А вчора зійшлися планети. І всі діти в зборі, і на поле полінилися йти, і робити нема що. То ми повсідалися, поплескали і вона почала. Без музики, тільки про себе кивками голови відбиваючи ритм. Хлопці стали хіхікати, то довелось голосно співати пісні з хорошим ритмом - і Каріні простіше, і малі більшою мірою включилися. Уже за пару хвилин щелепи повідвалювалися в усіх. Навіть хлопці зацінили. Знайомі проходили повз двір - зайшли на хвильку і залипли на годину. Гарно було, ух. Я аж захрипла і в голові стало крутитися. Це ж не жарти - годину глушити малявок... співом!))))

Ще пару днів перед тим ми знайшла собі місце для ігор на полі, звідки нас поки що не ганяють. Бо з попереднього поля прогнали. Там і бабка абрикосу стереже, і Шльопаки рознесли по селу, що я воджу дітей до них красти кавуни. (Правда, таки раз влізли в грядки і вирвали пару зелених кавунів. Але в той день Шльопаки не в стані були сваритися. Зато на наступний день оговталися і обклали нас під перше число. Одна мала отримала по морді, бо замість того, щоб мене слухати і просто мовчки йти геть, вона вирішила "пообщаться". Це при тому, що в попередній день її з нами не було і кавуни вона точно не крала).

Діти на нашому новому місці. Присіли перекусити печивком

Так от на цьому місці навчила їх грати в гру "важатий, важатий, падай піанєра". Їм дико сподобалося, і вони дні чотири грають у неї постійно. А "платочєк" забракували, бо то для маленьких. Саме місце дуже класне. Колись це був чийсь двір, а зараз це просто поле, і по його краю ростуть старезні вишні, яблуні, груші, абрикоси. Є чим підживитись.

Бульбашки, які ще Ліна привезла. Бережу і видаю порційно. Ще є дві банки

Я потроху почала втомлюватися від постійного шуму і "тьотьоксан", шукати усамітнення. Вчора ж думала з усіма розпрощатися в 6 вечора, але ті танці затримали до 7. А потім Каріна принесла голошиє курча. А потім зайшла Лариса з малим. Ага, усамітнилась.

Треба думати над варіантами відпочинку. Ще рішення, так сказати, на поверхні не лежить. От сьогодні ми проспали все на світі, і на дорогу виповзли по десятій. То малі перед тим раз 6 уже приходили "тьотьоксан, а енейчик гулять буде?". Грррр. Треба буде зробить таку табличку "ду нот дістьорб", і коли вона висить, щоб ніхто-ніхто не пхався. Але це ж її треба зробить, а я від спеки така ледача)))

Ми з малим перемо в позиченій машинці. Свою все ніяк не підключимо. Сумнівне задоволення, особливо в дощ

справи громадські - розв'язка

Значить, у минулий вівторок понабирали ми в усі відра і тазики води, і стали готуватися до відключення води. Бо сесію так і не скликали.

І стали писати пісулю Кутовому, яко ударівцю, бо ніби-то наш голова села хоч і самовисуванець, але підтримував удар. В міру пафосний і детальний текст обидвох заяв (про закриття школи і про відключення води) я набрала в сон малого, потім пішла в гості до подруги-вчительки. Ми заяву разом вичитали, дещо уточнили-поміняли і віддали Світлані Іванівні, яка усіх знає і оббігати хати любить. Стали збирати підписи і в Христанівці, і у Васильках (там були свої агенти-волонтери). Трохи наробили шуму, бо у тексті заяв фактично прямим текстом ідеться про те, що сільська влада не виконує свою роботу.

У цей же день стало відомо, що засідання призначили на 27 червня, четвер (день відключення води і останній день у прийнятті рішення щодо школи, бо термін дали до 1 липня - а це одразу після вихідних). Ми думали, що вони все провалять.

Але вже на наступний день, в середу, через оцей шум із заявами (частина відмовилася підписувати, бо вони за регіони, частина - бо голові влетить) голова сільради зустрівся таки із головою агрофірми, і домовився, що наш водопровід повисить у них на балансі іще з рік.

В четвер на позачерговій сесії питання зі школою теж вирішилося. Постановили виділити кошти на переобладнання частини приміщення під дитсадок. 30 тищ. Це здешевить утримання школи (в школі минулого року був 21 учень, 6 випустилось, прийде парочка жовторотиків). Тобто школа залишиться. Типу ура. Хоча не всі діти цьому раді. 11-річна Альона сказала, що із більшим задоволенням вчилася б у Лохвиці. Цікавіше, і дітей більше. І я частково розумію її резони.

Отака політика.

А вчора дзвонив юрист Кутового, і перепитав, чи то часом не та агрофірма, що її власником був сам же ж Кутовий. Таки та, як підказали мені односельчани. Пообіцяв написати тонізуючого листа голові сільради. Хай знає, шо глас народу це огого! :)