понеділок, 22 липня 2013 р.

негрошовий обмін

У нас навколо хати приблизно півгектара землі. Справа сусіди, зліва сусідки, в кінці ділянки ліс, а "попереду" - дорога. Так от більшість цієї землі засіяна люцерною, яка є дуже класним кормом на зиму для корів. Ситніша і корисніша, ніж просто сіно з поля. Так от за те, що ми дозволили сусідам косити собі ту люцерну, вони дають нам безкоштовно молоко. У вівторок і в п'ятницю, по трилітровій банці. В п'ятницю я беру із собою 39 грн і півлітрову баночку - купую кілограм сиру і сметану.

Інший сусід сильно переживав, чи мене не дурять, і розказав мені про ціни на ту люцерну. Сказав, що раз дають молоко двічі на тиждень - то все ок, ми квити.

Коли в кого що зайве виросло на городі, то нам раді віддати. Ми ж єдині на все село без грядок. Лариса привезла тачку кабачків, тьоть Валя раз на тиждень десь передає відро огірків, тьоть Люба каже, що дасть помідорів - от-от почнеться сезон. Я в свою чергу "відпрацьовую" безнапряжнии штуками типу підвезти в Лохвицю, коли їду сама, чи інколи вкидаю в кульок шоколадку.

Грошові обміни ми налагоджували із продавщицею місцевого магазину. Купувала в неї курятину, кролятину і яйця. Але виходило нерегулярно, бо я її телефона не маю, а магазин вкрай рідко застаю відкритим, та ще й живе вона на іншому кінці села, за яром. Спершу курка коштувала 70 грн, а яйця 12. Але Оля зрозуміла, що я шукаю альтернативні точки продажу ггг, і знизила таки ціну до середньосільської - курка 60, кріль 80, яйця 8 (лоток вернути!).

Але якось треба було мені терміново курку- приїжджали ж родичі зі Львова. І я домовилась про курку з баб Катьою. Прийшла забирать, випросила кропу. А баб Катя каже, що з мене 35 грн. Я ж розумію, що це мегадемпінг. Кажу - давайте хоч 40. А вона - ні, в житті як на довгій ниві. Та й в тебе чоловік, кажуть, доктор, хай прийде мені ногу подивиться, бо біда. Ну ок. Слово за слово, і вийшло так, що в цей же день ми з баб Катьою поїхали в Лохвицю і вкрали мішок цементу)))). Вона спитала про малий мішок, я під'їхала до воріт і мені закинули в багажник великий, баб Катя сіла в машину, і ми поїхали. По дорозі виявилося, що вона за цемент не платила, бо її цікавив малий мішок, а не великий.

Як впала нам зарплата, ми з Орестом заїхали на гуртівню і заплатили боржок. Я розказала про пригоду Ларисі, і вона відкупила півмішка у баб Каті. Тепер чекаємо пенсії - щоб здійснити грошовий обмін. В житті і правда як на довгій ниві.

Завтра піду до сусіда просити, щоб він забрав собі наших каченят. Він нам колись давав трійко, хочу йому дати наших шість, бо оскільки через клітку куниця лишається без вечері, вона понадилася каченятами обідати. Це такі мінуси життя під лісом. Раз бачила, як по викошеній люцерні моїй лисиця бігала - у той вечір задавила у тьоть Люби шестеро індичат.

Спершу я так сильно напрягалася, коли мені щось давали із їжі. Мені здавалося, що легше купити, ніж бути винною. Але тут не можна бути "чистим", всі усім якось винні, треба із цим жити. І по можливості не відмовляти у допомозі і пропонувати її, коли це не напряг.

Отак і живем поки - на безнапряжних, але усім вигідних і корисних обмінах. А хто махлює - тому підсрачник від сільського Великого Брата, чи як ми там те все діло раніше обізвали. Всі все бдять. Хочеш не хочеш - а мусиш бути хорошою людиною і робити добрі діла!


3 коментарі:

  1. З деякими не можна бути дуже порядним і добрим, бо одразу вилазять на голову. Мене ж вчора пробував пес покусати на очах хазяйки, чийому сину я уколи роблю, а вона тільки з далеку для годиться покрикувала і пояснювала, що у сучки цуцики тому така кусюча, але спроб відігнати не робила.

    ВідповістиВидалити