день хліба

В Христанівку хліб привозять двічі на тиждень - в понеділок і в п'ятницю. Оскільки моє дитя зробило підйом в 6 ранку, я поставила варитись кашу і ми пішли гуляти селом - щоб Орест доспав.

Спершу думали йти на поле, а потім побачили, що всі йдуть назустріч - стікаються на вигін, до магазину. Я не втрималася і пішла туди, куди й усі. Байдуже, що хліба я набрала вчора в Лохвиці більше, ніж треба.

І воно було того варте. Це, як виявляється, такий майдан. Люди збираються, по одному представнику від двора, і всі разом із півгодини чекають машину, яка привозить хліб.

Продавщиця Оля миє чимось смердючим підлогу, всі стоять навулиці. Здебільшого бабуськи. Коли бабуськи поговорили про птицю, обмінялися ранковими жартами, підходять дідуськи. Беруть по пиву. Тим часом сморід в магазину вивітрюється, і бабуськи заходять до магазину - там є стільці, можна присісти. Як у школі в актовому залі, збиті по три.

Дідуськи обсідають поріг, молодняк лишає велики і йде на зупинку. Виявляється, наш сусід Микола ще той актор розмовного жанру. Розповів усі новини. "Школа, бл, в області найдорожча, бл. 18 чоловік персоналу і 8 учнів, бл." і "Голова сільради в Сенчі поставив собі мобільну вишку на гридках і має з того по 300-500 грн в місяць. А поряд поле, бл, вигін, бл. Має пенсію 6 тищ (тричі поспіль ставав головою села), плюс зарплату 12. І все йому мало, с.-бл. Так би ще тисячі три було за рік на село. А він все собі".

Потім таки приїжджає машина, і всі заходять в магазин. Поки водій заносить коробки з хлібом, всі набігають і розхапують його собі по торбам. Кажуть - Оксана, бери, чого стоїш? І я взяла, чого ж. А вже потім, коли продавщиця розрахується із водієм, всі стають в чергу і докуповують пива-консерв-туалетного паперу, і вже тоді платять. Або не платять, і вона старанним шкільним почерком записує борги собі в зошиток в клітиночку. Тоненький.

Отака пригода.