взмедитнула

На Борщагівці у нас на кухні над обіднім столом, який ми ніколи не використовували за призначенням, висів Хічкок, що поїдає птицю. У рамочці, за склом, все, як годиться. Мені дуже подобалося, як його засиділи мухи. І, на жаль, скло не пережило переїзду, тому великого режисера я поки вирішила не турбувати. Зробила собі рамку-покращувач настрою. Орест по периметру шуруповертом поробив дірочки, а я сплела сітку.

Першим ділом поселила туди листівочку, оту, що наша перша отримана пошта у Христанівці. Я вже згадувала про це раніше. І тільки сьогодні до мене дійшло, що вона не від Хвильки, як я раніше думала, а від мами ще одного Енея, який на місяць старший за мого Енея. Поплутала Ань!

Потім ще поставила фото, яке мені прислала Надя з Гамерики, із славної Техащини. Воно чомусь активно змушує мене думати і впадати в ступор від інакшості, яка видає себе геть у всьому.

І втулила чоловіка патлатого, як же без нього. Ну і тепер мені буде значно приємніше кришити салати. Думаю, що дарма ми перестали листуватися паперовими листами.

Треба слати одне одному бодай листівки. Бо це така приємна матеріальність. Те, що можна пощупати, понюхати, подивитись, чи не замацано.

День пройшов на диво гарно, хоч і повний місяць. Помила ззовні холодильник і пральну машинку, зготувала смачнющий плов і покликала гостей, щоб допомагали їсти. Післязавтра день села - то я з дороги вздовж нашого обісця (це в нас такий гумор про наше обійстя) позбирала фантики від цукерок і позгрібала суху траву. Дві тачки з гіркою трави і туго набитий пакет сміття. Найдивовижніше, що знайшла - це лезо бритви, лежало прямо посеред дороги. Ну як можна йти і згубити бритву? З кишені випала? Нічого не розумію.

А це Еней мені показує, що спати сьогодні він буде з пітоном.